Володимир Миколаєнко, звільнений після майже трьох з половиною років у російському полоні, продовжує обмірковувати пережитий досвід. У першому інтерв’ю після повернення на Батьківщину, він відверто розповідає про психологічні травми, отримані в неволі, та сподівання на майбутнє.
“Я поки що не можу усвідомити, що дійсно на волі”, – зізнається Миколаєнко. Він висловлює глибоке занепокоєння тим, що в транзитній камері перед обміном, де перебував разом з іншим українським військовослужбовцем Дмитром Хилюком, залишився молодий хлопець – військовослужбовець, який пережив серйозні проблеми з психікою.
Миколаєнко розповідає про трагічну загибель одного з співкамерників, коли транспортували його для обміну. “Цей хлопець просто був закоханий у життя. Він запитував мене: кому важче – мені чи йому? Я кажу: “Фізично – нам, старшим, а морально – набагато важче вам, молодим. У мене є сім’я, онуки… Вони – продовжувачі мого роду і справи. А ці молоді не знають, чи буде в них узагалі майбутнє”. Він підкреслює, що в неволі було втрачено не лише фізичне здоров’я, але й моральну стійкість.
Своєму близьким Миколаєнко розповідає, що бути на волі йому все ще незвично. Він наголошує, що для багатьох свобода – це абстрактне поняття, і що головне – це не доступ до продуктів харчування, а саме свобода.
Особливу увагу ексмер приділяє підтримці тих, хто пережив окупацію та втратив свободу. Він згадує про свою неприйняття проросійських наративів, яке було причиною його викрадення російськими окупантами, та про те, як важливо цінувати свободу та не втрачати надію на краще майбутнє.
About the Author
