У дискусії про безпеку України та майбутні гарантії її захисту все частіше звучать питання про реалістичність та цінність таких зобов’язань. Нещодавній виступ міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського, зокрема, підкреслив певний скептицизм щодо ідеї надання Україні конкретних безпекових гарантій.
Сікорський вважає, що Україна вже має певні гарантії, які передбачені Будапештським меморандумом. Він наголошує, що надання додаткових, більш конкретних гарантій не спрацює, адже, на його думку, у світі немає жодного, хто б охоче воював з Росією, отримуючи при цьому гарантії захисту. Замість цього, він закликає зосередитися на наданні фінансової допомоги та зміцненні України.
«Я боюся, що ця самопоглинаюча дискусія руйнує і демобілізує політиків від більш термінової задачі – пошуку грошей для України на 2026 і 2027 роки», – пояснює Сікорський. Він також закликає перестати говорити про «гарантії» та зосередитися на «моніторингу миру і посиленні України».
Позицію Сікорського підтримав заступник голови ОПУ Ігор Жовква, який, в свою чергу, закликав забути про Будапештський меморандум, називаючи його «одним з найгірших прикладів домовленостей щодо безпеки України» та висловлюючи впевненість у дієвості ідей про гарантії.
Ці розбіжності свідчать про складність дискусії навколо безпеки України та необхідність пошуку балансу між різними перспективами та стратегічними пріоритетами. Розглядаючи потенційні безпекові гарантії, важливо враховувати не лише теоретичну цінність, але й практичні можливості забезпечення реального захисту України.
About the Author
