Росія отримала від Ірану повну технологію виробництва реактивних дронів «Герань»-5, які за швидкістю й бойовими можливостями наближаються до крилатих ракет і можуть запускатися з пікапів та тактичної авіації. Авіаційний експерт Анатолій Храпчинський розповів УНІАН, які переваги це може надати Росії, чому Москва переходить на такі рішення та яку небезпеку це створює для України.
«Герань»-5 має потужнішу бойову частину, швидкість, дальність, висоту, тощо. Також вона може стартувати з пікапів. Які це можливості може надати росіянам і які складнощі це може створювати для нас?
Іран повністю передав Росії технологію виробництва дронів «Каррар». Йдеться не про копіювання чи адаптацію, а саме про повну передачу технологій. Про це принципово важливо говорити, адже Іран є одним із ключових постачальників озброєння, яке застосовується проти України.
Фактично ми маємо справу з іранським дроном, який у базовій концепції передбачав можливість несення корисного навантаження, його скидання та повернення. Реактивні дрони мають аеродинамічну, ракетоподібну форму з великими крилами та зовнішнім двигуном, що візуально нагадує українські ракети «Пекло» та «Фламінго».
У російському застосуванні цей дрон не потребує жодних «креативних» сценаріїв, його просто використовують як дрон-камікадзе. При цьому за швидкістю він майже не поступається крилатій ракеті. Він здатен розвивати до 800 км/год і нести до 200 кг корисного навантаження. Це приблизно в чотири рази більше, ніж у типових ударних БпЛА. Такої маси достатньо для ураження цілей на дистанції до 1000 км.
Тобто ми маємо справу з черговою крилатою ракетою з боку противника. Відповідно й методика перехоплення залишатиметься тією самою – такою, як і для інших крилатих ракет. Нам потрібні мобільні ПЗРК та системи, що наводяться на тепловий слід. Це не принципово нова загроза. Достатньо згадати «Бандероль». По суті, це була аналогічна ракета, але у росіян вона не пішла. Вони не змогли її довести до робочого стану й масштабувати. Планувався пуск з-під літака, однак реалізувати це не вдалося. Саме тому вони були змушені придбати у Ірану готову технологію.
Чи може зміна влади в Ірані зруйнувати ланцюг постачання «Шахедів» Росії? В Ірані зараз є серйозна політична проблема. У разі зміни влади й повалення чинного режиму співпраця Тегерана з Москвою, найімовірніше, істотно ослабне або взагалі припиниться. Передаючи Росії технологію «Шахедів», Іран не віддав усіх ключових елементів виробництва. Частину критичних комплектуючих він і далі постачає сам, натомість отримуючи від Росії бойовий досвід застосування озброєння та можливість удосконалювати власні розробки. Фактично Москва залишається залежною від іранських поставок.
Поточна активізація передачі технологій напряму пов’язана з внутрішньою кризою в Ірані. Якщо раніше Тегеран діяв обережніше, остерігаючись прямого тиску з боку США, то нині, опинившись у складному становищі, він шукає будь-які варіанти маневру. Саме тому співпраця з Росією для нього стала значно простішою.
Чи можна говорити, що проблеми стратегічної авіації РФ змусили Росію шукати альтернативу у вигляді «Гєрані»-5 та інших дешевих засобів ураження? Останнім часом помітно скоротилася кількість ударів крилатими ракетами зі стратегічної авіації РФ. Проблема не стільки в самих ракетах, скільки в стані стратегічної авіації як такої. Це призводить до браку ефективних засобів ураження великої дальності – 800-1000 км, які можна масово застосовувати з повітряних або наземних платформ. Наземний «Іскандер-К» існує, але це надзвичайно дорога ракета. Морський «Калібр» також потребує виведення носіїв у море.
Раніше основний акцент робився саме на стратегічну авіацію. Літаки підіймалися в повітря й запускали одразу велику кількість ракет. Сьогодні їхній ресурс вичерпаний приблизно на 80%. Водночас тих 20%, що залишилися, їм вистачить ще на кілька років війни. При цьому в Росії розуміють, у разі великої війни стратегічна авіація їм знадобиться, тому її намагаються зберегти. Нині РФ має можливість активно використовувати тактичну авіацію й випускати відповідні літаки, тоді як стратегічну авіацію фактично лише підтримують ремонтами, намагаючись не витрачати її ресурс. Саме тому їм потрібна ракета, здатна летіти з-під крила на велику відстань. «Герань»-5 або «Каррар» – це дешева зброя. Справа виключно у складній й наддорогій зброї є нераціональною. Показовий приклад – нещодавні дії Росії, вони застосували по Україні «Орешнік», якій вартує понад 50 мільйонів доларів – з нульовим ефектом – і невелику кількість ракет та багато «Шахедів» загальною вартістю близько 12,5 млн доларів. І результат при цьому від ракет і шахедів, добре відомий, проблеми з енергопостачанням ми відчуваємо досі.
Є думка, що «Герань»-5, як заміна легкої крилатої ракети нераціональна з точки зору технології виробництва – чи це дійсно так? Навіщо Росія масово надає перевагу їхньому масовому виробництву? На початку повномасштабної війни ракетна промисловість РФ швидко вичерпала наявні запаси й виявилася неготовою до масового виробництва. Згодом їй все-таки вдалося частково відновити випуск, спираючись на старі технології та допомогу Білорусі, зокрема у виробництві мікрочипів, адже Білорусь тривалий час не перебувала під санкціями, що дозволило їй скупити необхідне обладнання. Водночас пік технологічних можливостей російського озброєння залишився у 2007-2012 роках, а нинішнє виробництво ґрунтується переважно на застарілих рішеннях саме цих років.
Нестачу балістичних ракет Росія змогла компенсувати за рахунок взаємодії з Північною Кореєю, яка активно включилась в цей процес і забезпечує її досі своїми балістичними ракетами. Сьогодні Росія справді виробляє ракети, але різниця принципова, вони застосовують як дорогі ракети вартістю мільйони доларів, так і масово використовують дрони. За значно менші кошти вони намагаються досягати подібного ефекту. Саме тому ставка робиться не на якість, а на кількість, з метою перевантажити нашу систему ППО.
У цьому сенсі Росія має ширші можливості для комбінованих атак. У низці випадків дрони типу «Герань» або «Шахед» завдають не меншої, а інколи й більшої шкоди, ніж крилаті ракети.
Чи будуть росіяни масово заміщувати попередні модифікації «Гєрані»-5? У цьому немає потреби, вони суттєво покращили ударні «Герані» і забезпечили їх з зв’язком для автономного визначення координат.
Зокрема, на території Білорусі розгорнуто мережу мобільних вишок і радіомаяків, які дрони використовують як навігаційні орієнтири. Це принцип, подібний до авіаційної навігації за радіомаяками, коли GPS не є критично необхідним. Таке рішення стало відповіддю на постійну боротьбу із нашими засобами радіоелектронної протидії.
Тому «Герань»-5 це більше про здешевлення в питаннях застосування крилатих ракет і водночас збільшення можливостей.
Росіяни заявляють про можливість запуску з-під крила Су-25. У чому сенс таких заяв?
Росіяни роблять більший акцент саме на тактичну авіацію – старіші й дешевші в експлуатації літаки, що дозволяє здешевити та спростити пуски й водночас зробити їх менш прогнозованими.
Водночас тактичні літаки злітають частіше й з різних напрямків. У момент зльоту тактичної авіації виникає ціла низка запитань: куди вона полетить, з якого напрямку зайде, де саме необхідно посилювати систему протиповітряної оборони.
Ми розуміємо їхній бойовий радіус, але навіть з урахуванням цього така схема суттєво розширює для них коридор можливостей. Аналітики кажуть про потенційне оснащення «Герані»-5 ракетами повітря-повітря. Наскільки це реально?
Вони вже намагаються це реалізувати. Спочатку йшлося про інтеграцію ракети Р-60 через авіаційну пускову установку АПУ-60, згодом – про спроби встановлення ПЗРК. Таким чином розглядається варіант використання дронів як носіїв ракет класу «повітря-повітря» для прикриття власних ударних груп.
Йдеться про тактику рою, коли один дрон виступає «ведучим», збирає інформацію про обстановку на маршруті польоту й передає іншим БпЛА команди.
Тому тут варто говорити не про сенсацію, а про необхідність готуватися до такої загрози.
Якщо системи наведення «Герані»-5 уніфіковані з попередніми версіями, чи означає це, що її точність залишиться на тому ж рівні, а зміни стосуються лише збільшення дальності польоту та бойового навантаження?
Не зовсім коректно говорити, що у «Герані» слабка система наведення. Проблема для них в іншому: наші засоби радіоелектронної протидії працюють достатньо ефективно і знижують точність ураження.
Щодо уніфікації компонентів, то це насамперед питання масштабованості та швидкості виробництва. Вона дозволяє швидко запускати нові серії й замінювати окремі елементи без перебудови всієї системи. Вона принципово не впливає на точність.
Чи правда, що БпЛА можуть мінувати зону навколо місця падіння за допомогою мін із магнітними детонаторами для ускладнення їхнього виявлення?
Безумовно, така практика існує, вони закладають додаткові вибухові елементи з детонаторами чутливими до руху, або з відтермінуванням підриву, щоб у подальшому спричиняти додаткові втрати. Більшість дронів однотипні тому немає зовнішніх ознак чи має дрон додаткове корисне навантаження.
Небезпека також є в тому що, під час детонації або падіння елементи розлітаються, адже дрон зазвичай руйнується і рідко падає контрольовано. Умовно кажучи, підрозділи ДСНС або рятувальні служби, які прибувають на місце, можуть не помітити окремі елементи й натрапити на вибухонебезпечний предмет. Відповідно він може спрацювати на рух й призвести до загибелі людини.
Тобто йдеться про ускладнення роботи служб, не на етапі перехоплення, а вже після ураження цілі.
Що стосується розкидання боєприпасів, то з інженерної точки зору мені складно уявити в «Шахеді» реалізацію повноцінних бомболюків чи систем скидання. Теоретично це може бути якийсь зовнішній підвіс, але він суттєво погіршує аеродинаміку. А цей дрон і без того нестабільний – його постійно трясе.
Обіймає посаду заступника генерального директора компанії, що виробляє засоби РЕБ, авіаційний експерт Анатолій Храпчинський — український авіаційний експерт, фахівець із питань авіації та радіоелектронної боротьби. Публікується як автор і експерт у тематиці оборонної промисловості та авіаційної безпеки України.
About the Author
