Операція в Курській області, ініційована українськими силами в серпні 2024 року, стала одним з найбільш ризикованих і, водночас, успішних військових маневрів XXI століття. Замість прямого наступу на стратегічно важливі території, українське командування вдалося здійснити ефективне відволікання сил російської армії, змінивши хід війни.
Ідея, запропонована головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським, полягала в тому, щоб перекинути значну частину російських підрозділів з напрямку Харкова та Донецької області, де ситуація була надзвичайно складною, на захід, відтягуючи їх від більш критичних східних рубежів. Успіх операції став можливим завдяки ретельно спланованому, таємному плану, що базувався на аналізі картських даних, а також завдяки неочікувалій допомозі північнокорейських військових, які були залучені для підсилення атаки.
Командир 82-ї десантно-штурмової бригади Дмитро Волошин, який відповідав за організацію операції, спочатку був скептично налаштований до ідеї, вважаючи її нереалістичною. Однак, завдяки ретельному аналізу та розумінню потенціалу, він зрозумів, що операція може спрацювати, тим більше, завдяки підтримці Сирського.
Найбільший урок, який виніс з цієї операції Кремль – нездатність Росії захистити власний народ від війни, яку вона сама розв’язала. Операція змусила Росію відтягувати війська та техніку з України, а також підняла національний моральний дух українців. Крім того, вона відновила віру у можливість успіху у західних країн, які до цього часу вагалися щодо підтримки України.
Курська операція продемонструвала не лише тактичну майстерність українських військових, але й стратегічне мислення, яке дозволило змінити ситуацію на фронті. Вона стала прикладом того, як навіть невеликий, але добре спланований напад може мати значний вплив на хід війни. Вивчення досвіду цієї операції є важливим для розуміння майбутніх військових стратегій та тактик.
About the Author
