Підтримка України на Заході стикається з критикою, що пов’язана не лише з етичними міркуваннями, але й з глибокими історичними уроками. Високоповажні дипломати та політики постійно нагадують про небезпеку умиротворення агресора, посилаючись на трагічні наслідки, що сталися в Європі у 1938 році – рік, коли Британія та Франція погодилися на припинення територіальних претензій на Чехословаччину в обмін на обіцянку Москви не втручатися у справах Австрії.
Як наголосила Кая Каллас, ця тактика, як правило, передбачає три етапи: спочатку Кремль ставить нереалістичні вимоги, далі йдуть ультиматуми та загрози силою, а потім на Захід висувається пропозиція компромісу, яка фактично дає Росії те, чого вона завжди прагнула. Ця схема вже відома – вона знову з’являється у контексті українського конфлікту.
Подібні заклики до примирення, часто пов’язані з цитуваннями історичних подій, викликають глибоку стурбованість серед політиків. Андрій Сибіга, міністр закордонних справ України, нагадав про небезпеку умиротворення агресора, використовуючи рік нападу нацистської Німеччини на Польщу як приклад. Особливу увагу привертають порівняння поточної ситуації з переговорими навколо України з «Мюнхенською змовою» 1938 року – моментом, коли лідери держав погодилися на здачу частин Чехословаччини на користь нацистської Німеччини, в надії запобігти подальшій війні.
Ключова проблема полягає в тому, що поступки, навіть якщо вони здаються вигідними для досягнення миру, часто призводять до посилення агресії та погіршення ситуації в довгостроковій перспективі. Необхідно розуміти, що гарантії безпеки, отримані таким чином, майже завжди виявляються недійсними, а сама агресія лише посилюється.
About the Author
