Конституційний суд Німеччини остаточно встановив чіткі межі використання спеціального програмного забезпечення, зокрема вірусів-троянів, для отримання доказів у кримінальних розслідуваннях. Суд наголосив, що такий метод слідчих дій є прийнятним лише у випадках, коли йдеться про надзвичайно серйозні злочини, що передбачають суворі покарання.
Федеральний конституційний суд у Карлсруе дійшов висновку, що постійне стеження за особами через їхні телекомунікаційні ресурси з метою збору доказів є надмірним втручанням у приватне життя, крім ситуацій, коли йдеться про злочини, за скоєння яких загрожує термін у 10 років або більше. Суд постановив, що правоохоронні органи не повинні застосовувати агресивні шпигунські програми для розслідування ‘простіших’ злочинів.
Ці положення в кримінальному законодавстві Німеччини, прийняті у 2017 році, викликали значні побоювання у правозахисних організацій. Суд, хоча і підтримав право поліції на застосування такого програмного забезпечення, визнав, що положення закону сформульовані надмірно широко, що ставить під загрозу обмеження громадянських свобод та прав людини.
На практиці використання шпигунського ПЗ у німецьких правоохоронних органах залишається рідкістю – це обумовлено не лише технічними труднощами, але й усвідомленням потенційних ризиків для захисту персональних даних та прав громадян. Нещодавні події – затримання членів групи “рейхсбюргерів” та арешт Генріха XIII, князя Ройс – демонструють, що навіть у випадках, пов’язаних з загрозою національній безпеці, необхідно зберігати баланс між правоохоронною діяльністю та захистом основних прав та свобод.
Аналогічні дискусії тривають і в інших країнах, де правоохоронні органи використовують шпигунське ПЗ. Експерти застерігають, що широке використання таких технологій може призвести до несанкціонованого стеження, порушення конфіденційності та дискримінації.
About the Author
