Розширення Європейського Союзу вже давно є ключовою складовою європейської безпеки та геополітичної стратегії. Однак останнім часом виникла тенденція до поступового та більш індивідуалізованого підходу, особливо щодо України та Молдови. Чи є це просто тактика, чи ж в цьому ховається більш глибокий аналіз перспектив та ризиків?
Останні обговорення щодо відсутності переговорів щодо першого кластера членства з Молдовою викликали значний резонанс. Віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Тарас Качка чітко окреслив позицію уряду: будь-яке спрощене розширення з Молдовою, відірване від України, суттєво підірве силу європейської інтеграції, що необхідна для обох країн та для Європейського Союзу, враховуючи виклики, які створює Росія. “Це відхід від базового підходу до відкриття переговорів”, – заявляє Качка, підкреслюючи важливість узгодженого прогресу для обох країн.
Подібна думка підтверджують та інші ключові гравці. Президент України Володимир Зеленський також висловив стурбованість щодо потенційного розділення. Водночас, є й інші фактори, які впливають на стратегію ЄС.
Розгляд першого кластера лише для Молдови може бути пов’язаний з обставинами молдовських парламентських виборів та прагненням забезпечити максимальний електоральний імпульс Маї Санду. Однак, це не виправдовує відірваного підходу до України.
Важливим аспектом є і оцінка ризиків та викликів, пов’язаних з негайним інтегруванням України в систему ЄС. Переговори з Україною, безумовно, необхідні, але вони повинні бути побудовані на основі чіткого плану та враховувати специфіку українського контексту. Враховуючи поточну ситуацію в країні та необхідність підтримки України в боротьбі з агресією, більш вигідним стратегічно є більш широке, скоординоване розширення, що включатиме й Україну.
Ключовим питанням залишається: як ЄС може забезпечитимуть єдиний та стабільний процес розширення, який відповідатиме інтересам всіх країн-членів та сприятиме зміцненню європейської безпеки.
About the Author
