Недавні заяви високої представниці ЄС з питань зовнішньої безпекової політики Каї Каллас щодо України викликали хвилю обурення та обговорень. Вона чітко заявила, що навіть обговорення можливих територіальних поступок є ключем до російської пастки, змушуючи замислитися над глибиною цієї проблеми.
Каллас зазначає, що російська тактика ведення переговорів, як правило, базується на трирівневій схемі: спочатку висуваються нереальні вимоги, потім – ультимативні загрози силою, і нарешті – звернення до Заходу з пропозиціями, які дають Росії більше, ніж вона коли-небудь очікувала. Вона наголошує, що це не випадково. Це систематичний хід, спрямований на маніпулювання міжнародною думкою.
Особливо актуальним стає факт, що популярні в деяких колах порівняння поточного стану переговорів з Україною з ‘Мюнхенською мовою’ 1938 року. Це нагадування про те, як спроби умиротворення агресора можуть призвести до ще більших втрат і катастрофічних наслідків.
Каллас застерігає, що якщо дозволити Росії визначати умови миру, вона не лише отримає більше територій, але й зміцнить свою позицію, знизить мотивацію до змін і, зрештою, не буде жодної гарантії, що перемир’я не буде лише відстрочкою перед наступною агресією. Вона підкреслює, що ціною миру не повинно бути втрати суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України. Замість цього потрібно зосередитись на підтримці України, доведенні Росії до капітуляції та зміні її геополітичних розрахунків.
About the Author
