З повернення до посади президента, Дональд Трамп неодноразово заявляв про своє прагнення до миру, зокрема, висуваючи претензії на Нобелівську премію. Однак, вже шість місяців його президентства демонструють неоднозначність досягнутих результатів в припиненні двох найбільших воєн у світі – в Україні та на Близькому Сході. Замість суттєвого прогресу, Трамп зосереджується на короткострокових рішеннях, таких як припинення вогню, часто на основі особистих контактів із лідерами держав та погрозах економічним тиском.
Аналітики та колишні чиновники відзначають, що стратегія Трампа характеризується швидкими змінами, несистемним підходом та відсутністю фокусу на вирішенні фундаментальних причин конфліктів. Його прихильність до короткострокових переговорів, часто супроводжуваних загрозами санкцій та економічного тиску, викликає сумніви щодо можливості побудови стійкого миру. Зокрема, стратегія Трампа, що спирається на особисті зв’язки і загрози, відрізняється від більш традиційних дипломатичних зусиль, які потребують тривалого, кропіткого роботи та врахування інтересів всіх сторін.
Особливо критично оцінюється ризик «умивання рук» – коли президент відмовляється від твердої позиції щодо Росії, що змушує сумніватися в надійності підтримки України та може підірвати довіру міжнародних партнерів. Незважаючи на заклики до консолідації зусиль, стратегія Трампа все ще викликає побоювання щодо довгострокових наслідків, особливо враховуючи його попередні спроби отримати міжнародне визнання за рахунок закликів до короткострокових переговорів та ризику ухилитися від відповідальності за ситуацію в Україні. Постачання Patriot та інших систем озброєння для України, яке обговорюється, також є супроводжуваним ризиком, адже може змінити динаміку конфлікту та ускладнити пошук довгострокових рішень. Наразі, домінантна увага приділяється не зусиллям щодо побудови постійного миру, а можливості досягнення призупинення бойових дій та виправданню політичних рішень.
About the Author
